Моєму батькові М. Д. Пархоменко – 80

Багато теплих та вдячних слів можу присвятити моєму батькові. Але краще приведу відгуки мешканців нашого міста Люботин, які підготувала Лідія Кучерява – член прес-центру Люботинської ветеранської організації, ветеран педагогічної праці.

Майстер своєї справи

                                                            «О человеке судят не по тому, что он о себе думает или говорит, а по делам его»
(Н. Чернышевский)

Моєму батькові - 80

Микола Дмитрович Пархоменко народився
15 серпня 1936 року
в с. Очеретувате Семенівського району на Полтавщині.

Мабуть тому, що зростав він серед чудодійної природи Полтавщини, красивих пейзажів, квітучих садів, луків, безмежних родючих полів, і має таке м’яке, чуйне серце, добру і відкриту душу до людей. Це і вплинуло на вибір майбутньої професії, до якої так довго йшов.

У 1976 році закінчив Московський заочний університет образотворчого мистецтва по спеціальності кіномистецтво, кваліфікація фотожурналіст.

Журналістську роботу розпочав у 1984 році в Харківській районній газеті «Трибуна трудящих», на посаді редактора відділу фотоілюстрацій.

Красу у звичайному треба вміти бачити. А це завдання не із легких. Цей дар Бог дає далеко не всім. Тільки тим, хто по-справжньому закоханий у життя. У таких не очі дивляться, а душа. Саме до таких людей і відноситься Микола Дмитрович.

За 25 років трудової діяльності у засобах масової інформації, редакції газет: «Трибуна  трудящих», «Слово ветерана», «Південна магістраль», «Люботинський вісник», було опубліковано понад 6 тисяч фоторобіт, проведено 20 персональних фотовиставок «Люблю тебе, краю мій рідний».

Микола Пархоменко – своєрідний митець своєї справи, це шанована особистість, ім’я якого увійшло до скарбниці Харківської фотожурналістики. Це літописець Люботина, Харківського району та Слобожанщини. Жоден культмасовий захід чи важлива подія, свята, урочистості не проходили, щоб він не подав матеріал до друку.

У своїх книгах «Слобожанський край очима митця» і «Кришталевий об’єктив Миколи Пархоменка» автор зробив підсумки своєї творчої багаторічної праці.

Він завжди відповідальний, зосереджений, привітний, має активну життєву позицію. У нього багато друзів, його цінують і люблять товариші, колеги по роботі. З великим бажанням брав участь у оформленні збірки поета О. Євтушенка «Край – дивограй». Художньо прикрасив літературний альманах «Пролісок» поета К. Маковійського, книгу Т. Безрукавої «Буди – фаянсова столиця України», книгу В. Стрільця «Історико-краєзнавчий нарис», доклав багато зусиль до оформлення книги М. Приза, Ю. Грота, О. Жикол «Спортивна доблесть передмістя», помістив свої фотоетюди до книги «Перлина землі Слобожанської» до 80-річчя Харківського району.

Григір Тютюнник писав: «Не має загадки таланту… Є вічна загадка любові». Саме з любов’ю до своєї країни, рідної мови, пісні, простої людини-трудівника, до своєї професії, в нього нескінченна жага творити. За високий професіоналізм у 2004 році Микола Пархоменко нагороджений Почесною грамотою Національної спілки журналістів України та грамотою Харківської райдержадміністрації. У 1986 році за багаторічну добросовісну працю має медаль «Ветеран праці». У 2012 році присвоєно звання «Почесний громадянин міста Люботина».

Виставка робітЖодна презентація Харківського району не обходилась без робіт Миколи Пархоменка. Він – дипломант обласних фотовиставок, у 1986-1987р.р. – переможець обласного конкурсу журналістів «Часопис – 99».

З особливою повагою Микола Дмитрович відноситься до ветеранів війни, охоче записує, друкує їхні розповіді про події на фронтах Другої Світової війни. Мав дружні стосунки з Іваном Тимофійовичем Черняком, М.А. Рубаном, М. Зайцем, з ветеранами Харківського району та з іншими визначними людьми.

Нелегкою була доля журналіста – митця. Крутими дорогами водило його життя. Зазнала сім’я багато страждань. Батько пішов на війну і у 1943 році, при форсуванні Дніпра, загинув. Відступаючи, фашисти спалили їхню хату і всі забудови. Вдовою лишилася мати з вдома дітьми. Не шкодувала ні сил, ні здоров’я, щоб виховати, виростити дітей порядними людьми.

ХатаПісля закінчення семирічної школи Микола пішов вчитися в Харківське училище залізничників №3. За направленням поїхав працювати слюсарем по ремонту паровозів на станцію Дьома, неподалік Уфи. Та юність кликала на подвиги, і він за комсомольською путівкою поїхав на цілинні землі Башкирії.
У 1956 році – нагороджений медаллю «За освоєння цілинних, перелогових земель».

У 1957 році – призваний в армію. Повернувся додому, одружився з Раїсою Іванівною, дівчиною, з якою дружив ще в шкільні роки.

За 56 років сімейного життя виховали двох дітей – сина і доньку, мають чотирьох онуків і двох правнуків.

Та час – штука невмолима, йдуть роки. Вийшовши на пенсію, Микола Дмитрович займає активну життєву позицію. Багато років він член ради ветеранської організації Люботина, очолює прес-центр. Працює в творчій групі, яка займається патріотичним вихованням молоді. Не розлучається з «кришталевим об’єктивом», завжди в роботі, бо він майстер своєї справи і за 55 років загального трудового стажу зробив значущий внесок в історію Слобожанщини.

Тож пишайтесь, полтавчани, своїм земляком!

Гордіться батьком діти, шануйте і бережіть діда онуки та правнику!

Микола Дмитрович вдячний долі, яка на його життєвому шляху звела зі знаменитими журналістами редакції газети «Трибуна трудящих»: Анатолієм Гур, Заслуженим журналістом України Валерієм Леміщенко, Миколою Солонцевим, Іваном Черняком, Василем Чигирином, Анатолієм Хохловим, Ольгою Жикол.

Ювіляр вдячний колективу редакції газет: «Слово ветерана», «Южная магистраль», «Люботинський вісник», з якими в гарних стосунках протягом багатьох років.

Щиро вдячний за допомогу в його творчості головам Харківської райдержадміністрації і райради, голові Люботинської міської ради Леоніду Івановичу Лазуренку, начальнику відділу освіти Люботинської міської ради Валерію Васильовичу Стрільцю, директору Люботинського краєзнавчого музею Любові Миколаївні Каракаптан, Люботинській міській ветеранській організації.

Не забув він і творчу групу митців, куди входять поети Олександр Євтушенко, Кость Маковійський, Олександр Кибальник, Лідія Кучерява, які проводять зустрічі зі школярами, знайомлять їх зі своєю творчістю, виховуючи у дітей любов до свого краю.

Та найбільша дружба протягом 64 років зберігається між Миколою Пархоменко і його вірним другом – знаменитим художником Харківщини Миколою Івановичем Бєлоусовим.

Щиро вдячнийЛюботинський міський голова Л.І. Лазуренко, друзі, знайомі та ветеранська організація Люботина щиро вітають Миколу Дмитровича зі славним 80-річчям! Бажають міцного здоров’я, спокійних, щасливих років життя та творчої наснаги, щоб іще багато років дарував людям радість.

Урочистий вечір, присвячений цій знаменній даті. Дивіться відео

Хоч і поважний в нього вік,
Душею ще молодий чоловік,
Дарує людям він добро,
Як би там складно не було.

Митець і творча людина,
Помітить, як цвіте калина,
Як на полях ідуть жнива,
Важливо все, дрібниць нема.

Такий талант журналіста,
Мов з особливого тіста.
Фотографує, пише про все,
Відпрацює й до друку несе.

Не пропустить він нічого,
Завжди в пошуках нового,
Знайде позитив і негатив,
Кришталевий його об’єктив.

Півсотні літ відпрацював
Повагу й нагороди мав.
Почесний журналіст один
На наше місто Люботин.

Щиро привітаємо його
І побажаємо всього:
Здоров’я, щастя і тепла,
Щоб в достатку родина жила,
Думка й голова була ясна,
За нього келих вип’ємо до дна.

                               Лідія Кучерява

Вітаю тебе, БАТЯ!!!

Фото свого діда зробив онук Петро Пархоменко


Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...
Рубрика: Краеведение. Метки: , , , , , , . Вы можете добавить постоянную ссылку в закладки.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

* Copy This Password *

* Type Or Paste Password Here *