Сім разів прощався з життям

Герої поруч

Війна… Здавалося б, для покоління народжених після 1945 року, це страшне слово назавжди залишилося лише згадкою про Велику Вітчизняну війну, та , нажаль і сьогодні можна зустріти молодих ще людей, на грудях яких  сяють бойові ордени та медалі і вони не з документальної хроніки і не з розповідей дідусів знають що це таке.

Роман Сухоруков жив і навчався в невеличкому місті Люботині, що на Харківщині, закінчив Люботинську загальноосвітню школу №1 і мріяв про десантні війська. Навчався добре,займався спортом, а ще разом з атестатом отримав і права водія категорії «В,С»

Після школи Роман продовжував навчання в Уральському державному міжрегіональному коледжі будівництва,архітектури та підприємництва. Виповнилося юнаку 18 років , і забрали його в армію.  Рослий, фізично міцний, до того ж грамотний,толковий попав він до 331-го гвардійського парашутно-десантного полку.

Хлопцю сподобалась   служба. А форма! Роман прислав додому світлину- стоїть гордий, в тільняшці, плямистій десантній формі, в голубому береті. Мамі, Галині Іванівні , в частині сина теж сподобалося: порядок,чистота, дисципліна. І ніякої дідівщини. А головне — служив син не в «гарячій точці».

А потім перестали надходити листи.  Це був серпень 1999 року… А в вересні полк відправили до Дагестану, звідти в Чечню. Так для 19-річних службовців почалася справжня війна.

— Тільки коли нам показали на місті вибуху трупи чеченців, ми вперше по-справжньому відчули, де знаходимося і що смерть ходить поруч,- розповідав пізніше Роман матері.

Були і листи з Чечні — живий, здоровий, служба проходить нормально.   Лише три листа отримала Галина Іванівна за шість місяців служби.. В цей час син разом з іншими десантниками-артилеристами вибивав бойовиків із Веденської ущелини. Для чеченців гори — рідний дім. Для Романа і його друзів — важке випробування. Тому Роман не любить згадувати Чечню.  « Сім разів прощався я з життям» — скаже пізніше Роман .

Як же гаряче було під Ведено. Роман служив в роті забезпечення, підвозив зброю, ризикуючи своїм життям. Знав: поставлена задача — її необхідно виконати любою ціною.  Саме за бої в Веденській ущелині Роман нагороджений орденом Мужності.

В Чечні на кожному кроці тебе чекала небезпека. В горах  звернути з дороги  неможливо, за деревом чекає снайпер, кулі свистять на головою, дверцята машини  завжди відчинені, щоб у будь-який момент можна було вистрибнути. Серед снайперів багато було жінок. Вранці  вона звичайна господиня, а ввечері — стрілок. Чеченці повсюди маскували міни, але в полку був пес, який легко їх розшукував. За нього бойовики давали великі гроші.   Цього песика довелося  охороняти й Романові.

Були у наших хлопців і невеличкі радощі: листи з дому, торт на свято, пробудження природи. А ще увага до солдата його командирів. Почесна грамота за зразкове виконання бойової задачі та мужність і відвагу під час її виконання,  яку особисто вручив командуючий ВДВ гвардії полковник М.Бєляєв. Була у Романа й Почесна грамота від командира 331-го гвардійського парашутно- десантного полку, гвардії полковника Н.Майорова. Президент Росії В.В.Путін особисто вручив Подяку Верховного Головнокомандуючого Збройними Силами Російської Федерації за самовідданість та відвагу. Невдовзі 331-й парашутно-десантний полк було виведено з Чечні, після шести місяців бойових дій.

Роман після війни змінився,став серйозніше, стриманіше,суворіше. Коли розмова заходить про бойові дії , зразу замикається.

Після армії 4-5 місяців тривав період реабілітації, потім робота в ЗАО «ЛУКОЙЛ — АИК», оператор  по видобутку нафти. 2005-2009 рр — навчання в Тюменському Державному Нафтогазовому Університеті за спеціальністю інженер.

Має дружину Наталю та доньку Анастасію.

На даний час працює Представником Торгівельного Дому Білоцерковського ВЦФО.

Інформацію про нашого земляка надала голова Люботинської первинної ветеранської організації Тузко Ольга Іванівна. Існує зв’язок між ветеранами, якого б віку вони не були.

Користуючись нагодою, вітаємо ветеранів з 70-ю річницею визволення Харківщини від німецьких загарбників. Довгих і мирних Вам  і Вашим родинам років!

Л.Каракаптан — директор Люботинського краєзнавчого музею

М.Пархоменко — член Національної спілки журналістів України, Почесний громадянин м.Люботина, керівник прес-центра Люботинської міської ветеранської організації.

На знімках: Роман Сухоруков з бойовими друзями; з дружиною Наталією та донькою Анастасією. Фото з сімейного альбому

Краеведение

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...
Рубрика: Краеведение. Метки: , , . Вы можете добавить постоянную ссылку в закладки.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

* Copy This Password *

* Type Or Paste Password Here *